Вісімнадцять теплих і світлих історій про те, як дитяча книга справила незабутнє враження і вплинула на формування особистості, побачили світ упродовж квітня на сторінці Fb кафедри теорії та історії української літератури до Дня філологічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса. Небайдужі філфаківці, студенти і викладачі, щиро ділилися своїми дитячими, справжніми, спогадами в різних форматах: ескізи, колажі, оповідання, рефлексії… Ці невеличкі тексти про сокровенне дивують людським умінням берегти дорогі спомини, радіти дитячим вчинкам і пишатися обраним шляхом.

«Це лише один невеличкий епізод (із незліченних для мене) єднання з книгою, яка була завше, і любов до якої, здається, назавше. Невеличкий епізод, що свідчить про те, як впливає на твій подальший вибір любов до неї, а ще любов до того, хто здатен відкривати тобі художній світ…», ‒ так розпочинає свою історію про майбутній улюблений фах і про забавного «Пана Коцького» викладачка Ольга Пуніна.

А ось про вміння переживати художню історію в реальному житті від філологині Юлії Левицької: «Але коли я стала трішки старшою, мені набридло чекати вечора, аби хтось мені щось почитав. І тоді мені до рук потрапила книга Марка Твена “Пригоди Тома Сойєра”, і саме її я асоціюю зі своїм дитинством, адже вона мені настільки сподобалась, що хотілося її читати багато разів поспіль. І зараз, коли я вже достатньо доросла, це відчуття мені досі знайоме, коли після цікавої книги буває важко почати читати нову, адже ще досі живеш цією історією».

«Я по-істинному радію тому, що зараз навчаюся на філологічному факультету, але інколи роздумую, що світ поповнився б на ще одного фізика, якби не захоплення літературою», ‒ таке неочікуване перевтілення, про яке пише студентка Ангеліна Метельна.

Про книгу, без якої не можливо уявити життя, ‒ Таїсія Безнощенко: «Я, наприклад, не уявляю свого життя без книги. Це друг, порадник, це найдієвіший засіб для зняття стресу, сховище думки та, безумовно, тренажер для мозку. Вона навчає, виховує, розвиває та формує Особистість».

«Весною читання зупинялося-відкладалося до наступної осені. У листопаді все починалося знову. Так тривало декілька моїх дошкільних років. Книжка за цей час була прочитана кілька разів, ми з дідом детально знали сюжет, просили бабцю повторно перечитувати улюблені сцени (втеча з полону, приміром) і вона нам ніколи не відмовляла. Пригадую невдоволення власне й дідове, коли бабця переривала читання, починаючи збирати вечерю. Але після вечері дійство відновлювалося. (Можливо, саме тоді я вперше збагнув, що таке насолода і раювання). Підозрюю, всі ці троє, про яких розповідаю, були щасливими людьми, водночас відчуваючи деяку незручність із приводу вимушеного неробства й такого екстраваґантного панського гобі, яким нам (у шахтарському посьолку) представлялось читання художньої книжки. Це направду були щасливі роки. (Вони ніколи більше не повторилися)», ‒ щемкі спогади про найважливіше від викладача Олега Солов’я.

Ернст Теодор Амадей Гофман, Еріх Марія Ремарк, народні казки, Жуль Верн, Всеволод Нестайко, Льюїс Керрол, Антуан де Сент-Екзюпері, Джанні Родарі, Сашко Дерманський, Григір Тютюнник та інші – той безкрайній книжковий дивосвіт, якому вдалося підкорити серця нашого філфаківського товариства.

І наостанок ‒ про обіцяну перемогу, яку в цій акції заслужено отримує Таїсія Безнощенко зі своїми рефлексіями довкола літератури і «Маленького принца», студентка освітньої програми «Українська мова і література» СО Магістр. При першій можливості реальної зустрічі Таїсія отримає від кафедри книжки з дарчими підписами і теплі слова подяки.