Відкриття Центру стусознавства та презентація книжки Ігоря Зоца «Донбасія»
Про книгу «Донбасія», автора і героїв
Ігор Зоц – журналіст, чверть віку очолював редакцію єдиної в Донецьку обласної українськомовної газети «Донеччина», згуртовував невеличкий колектив однодумців, робив усе можливе, щоб звучало в краї рідне слово.
У 2014-му змушений був залишити Донецьк і відновив випуск газети, яка продовжувала стежити за подіями і на окупованій, і на вільній частині Донеччини, чималою мірою зберегла свій читацький актив, залишалася привабливою і для донецької української інтелігенції, яка тепер майже вся опинилася, із зрозумілих причин, поза межами ОРДЛО – у Слов’янську, Краматорську, Дружківці та в Києві, Вінниці й інших містах України.
«За цих надзвичайних умов, здавалося б, українська влада, яка добре володіла словесною риторикою про важливість інформаційного спротиву ворожій пропаганді, мала б не тільки підтримати «Донеччину», а й надати їй статусу загальноукраїнської газети, оскільки, по-перше, її реальні чи й потенційні автори та читачі розсіяні тепер по всій Україні, а по-друге, і це ще важливіше, читачі всієї України потребують того знання про життя донеччан, яке дає газета «Донеччина». І що ж? Маємо прямо протилежне. Залишена без усякої уваги й підтримки, видавана останнім часом майже виключно зусиллями й коштами головного редактора, газета перестала виходити», – Іван ДЗЮБА, з передмови Розповідь про незабутнє і незабутніх
«Донбасія» – теплі спогади про людей, з якими автор чимало літ ішов українським шляхом і яких доля кинула в горнило жорстоких випробувань. Це і спроба зафіксувати українську складову частини донецького краю, яку захопив ворог.
Серед героїв майже сотні нарисів – чимало колишніх випускників ДонНУ, людей, які пов’язали з провідним вишем своє життя.
Це, зокрема Іван Дзюба, автор передмови, академік НАНУ, Герой України. «У дорозі до України» – нарис про Дзюбу.
Під назвою «Повернувся в бронзі» нарис про Юрія Матущака.
«Непереможними лишились» – про полеглого в Іловайському котлі добровольця Володимира Бражника, який закінчив ДонНУ в 90-х.
«Нерозлучний зі словом» – про незабутнього донецького поета Івана Білого, який закінчив філфак.
У кількох нарисах йдеться про поета Василя Стуса і «Стусове коло» – людей, які вчилися разом з ним, поділяли його погляди і після його загибелі не дали забути побратима. Це, зокрема Микола Колісник, Олег Орач, Володимир Міщенко та інші.
Автор цитує одного з студентських товаришів поета Петра Бондарчука, який написав, що Стус учив їх як не втратити себе.
В книзі розповідається про донецьких журналістів і літераторів, які ще за радянської влади не побоялися відкрити ім’я і творчість поета. Це зокрема Ірен Роздобудько, нині популярна письменниця, журналістка Світлана Єременко, Анатолій Лазоренко, однокурсник Василя Стуса, поет Юрій Доценко, який теж закінчив ДонНУ.
Автор пише про долю Стусових місць, які опинилися на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях в Донецьку і Горлівці.
Згадується як шанували пам’ять про поета в університеті і на Донеччині загалом. Так літописцем Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса в Горлівці була Лариса Єрмакова, яка теж закінчила філфак.
«Україніст» – назва нарису про вченого Анатолія Загнітка, який ще в мирному Донецьку започаткував «Стусівські читання», стояв біля витоків становлення державного статусу української мови.
«У пошуках духовних скарбів» – добре слово про Вадима Оліфіренка, вченого філолога, який чимало років віддав університету, є автором цікавих досліджень про українців Кубані і Далекого Сходу РФ.
Серед героїв книги і самобутній поет, лауреат Шевченківської премії Василь Голобородько, якого репресивні радянські органи змусили залишити навчання у Донецькому університеті і він отримав вищу
освіту в 56 років вже за української Незалежності в Луганську. Колишній дисидент Ярослав Гомза після десяти років ув’язнення в радянських таборах зумів закінчити ДонНУ в 47 років і до пенсії працював учителем в Очеретинській школі на Донеччині.
У книзі історії людей мужніх вчинків: Анатолій Водолазький з Дружківки вийшов з українським прапором у центр захопленого бойовиками міста; Віктор Скрипник з окупованого ворогом Слов’янська надрукував у газеті «Донеччина» звернення до Путіна забиратися геть з України; шахтар Микола Волинко організовував опір «руському міру» і бойовики на своєму мітингу засудили гірника до розстрілу; редактор газети «Горняк» у Торезі Анатолій Постнов відмовився підтримати загарбників і редакція згоріла від «коктейлів Молотова»…
Всім кого захоплює історія краю і його відомих людей зацікавлять розповіді про патріотів, які створювали своїм коштом: музей «Смолоскип» у Донецьку, пам’ятний знак Олексі Тихому в Дружківці; меморіальну дошку письменнику Івану Костирі…
До слова саме завдяки Івану Костирі одна з малих планет отримала ймення Донбас, а сам письменник у своїх творах лагідно називав наш край Донбасією. Тепер є і книга Ігоря Зоца.