Обрати сторінку

Новини та оголошення

Творча майстерня «Сковорода: від прози до вірша»

3 листопада 2022 року практична частина начальної дисципліни «Літературна робітня» у межах загальноуніверситетської програми minor «Сторітелінг і літературна творчість» для здобувачів 3 курсу відбулася в форматі творчої майстерні, присвяченої постаті Григорія Сковороди. Цього року освітня спільнота України долучається до відзначення 300-річчя від дня народження філософа і письменника, з життям якого свого часу професор Леонід Ушкалов проасоціював легенду про «Ловитву невловного птаха». За переглядом художнього фільму про Григорія Сковороду «Відкрий себе» (1972), в якому взяв участь актор і режисер Іван Миколайчук, слухачі minor творчо інтерпретували один із жанрів, над яким працював Григорій Сковорода, ‒ байку. За допомогою засобів організації вірша (силаботонічної системи віршування, строфи, рими, римування) і засобів ліризації оповіді (риторичні запитання й вигуки, звернена до героя розповідь, ліричні повтори, експресивні епітети й метафори, ліричний відступ, емоційний коментар тощо) студенти здійснили переробки і переспіви Сковородинових байок.

Анна Літковець

За сімома горами і морями…
В багатих, мов смарагд, краях
Жили в Тітира-пастуха
Два пси: Левконом й Фирідамом
Нарекли їх ті краяни.
Собаки здавна були друзі,
Прикладай хоча б до рани.
Все ділили по заслузі.
Трапилось якось брести
Їм лісом, супроводжати вівці –
Службу мусили нести.
Аж іде до них манівцем
Спритний Вовк-бурлака,
Запримітивши зарання,
Щоб узяли гультіпаку
Товаришем в надбання.
«Любіть і жалуйте, панове,
У підмогу буду третім» ‒
Вовчик солодко промовив
І поважно «Simile ducet
Deus ad simile!» зверх додав.
Фирідам тоді до нього:
«Бачу, ти не ловиш ґав,
Одначе мало всього цього:
Масті сірої та красних слів!»
Левкон в підмогу другу
Поруч на каміння сів:
«Знай, що не маємо наруги!
Навіть Тітир (наш господар)
Ані кроку без поради
До овечого народу
Не ступа без Фирідама!»
Розлютився вовкулака,
Зачувши ці слова святі.
Бо ж мав намір подолати
Дружбу щиру поготів
Міжусобною гризнею.
Геть подавсь собі вовчисько,
А вірні пси – аж до самого скону
Ніколи не спускалися так низько,
Як лютий вовк. Жили по закону!

Іоанна Риндюк

Ворона й Чиж

Неподалік від озера,
З якого визирали жаби,
Там Чиж сидів та й заспіва,
Там і Ворона собі закрякала
І до Чижа раптово розвернулась:
– Жабо, чого сюди припхалась?

Чижа це здивувало.
І він узяв до питання наступнії слова:
– Чи схожий я на жабу?
Чому ти так сказала?
А вона у відповідь сказала:
– Та ти зелений, наче жаба.

Тут Чижик розсердився.
У відповідь ворону жаберою назвав,
Чому так він сказав?
Ворона за внутрішньою сутністю жаберою звалася.

Анастасія Романенко

Є на світі птаха мудра,
Що Совою зветься.
Та птахи її не люблять,
І клювати кожен рветься.

А пан Дріздик її та й спитає:
«Чом, ‒ мовляв, не вкусиш?
Хто ж ті рани залатає?
Чи боїсь, що бійку скаламутиш?»

Та Сова – то сиромудра пані,
Очима глипне й мовить:
«Що ж поробиш, як вони в омані,
Що нерозум їм замовить, те й вони і зроблять».

Орел та Пугач, панство пташе,
З Совою радо погомонять.
Й афінські громадяни
З пошани голови приклонять.

Є і нам, людським істотам,
Чому в Сови повчитись.
Ліпше вірить кільком друзям,
Аніж від слів усіх пройдисвітів журитись.

Дар’я Клапоущак

Дві курки

Одного дня в часи весни
Почали курки діалог вести,
Бо люблять дуже язиком плести,
Життя свого хотіли перевагу довести.

Сказала перша та, що має дім:
«Мені так добре в подвір’ї своїм!
Тут їжі вистачає завжди всім,
Не те що в лісі дикому твоїм».

– Чому ти думаєш, що в лісі мені зле?
Там їсти можна вдосталь і літати будь-де.
– Та я не вірю, бо ж вже не курча мале!
Літання якісне з фантазії твоєї йде.

– Ну подруго, такого не кажи!
У практиці вся сила й у знанні.
Як хочеш ти, то й далі на дворі лежи,
В своєму чистому й красивому вбранні.

Скажу одне: знання без діла – фальш,
Наука й досвід – це одне і те ж.
Сама себе я викликала на реванш.
У тренувань бо, любонько, немає меж.

Анна Понізовцева

Два коштовні камені – діамант і смарагд 

«Люб’язний друже, Діамантію! 
Шкодую я, що за свою ти честь 
Зовсім не дбаєш і живеш собі  
У попелі похований, як кість.  

Твоя мені відома добре вартість,  
Вона достойна слави чесної.  
Але, немов свіча, блищиш у безвість,  
Цураєшся уваги Ясної». 

«Смарагдовий, мій друже, зупинись! 
Сяяння наше живить марнославство. 
Хай краще люди дивляться у вись,  
Аніж примножують своє багатство!» 

Ціна і честь – одне і те ж.  
Забудь про свій дешевий блиск. 
Якщо ж моралі не збагнеш,  
Який тоді з блищання зиск? 

Айнуре Мусаєва

Два коштовні камені – діамант і смарагд

Ношу каблучку з діаманта –
Корона ж із смарагда, чиста.
Вночі зірки шепочуть з-за туману,
Моєму блиску втриматись несила.

Скажи каблучко, алмазів сине,
Багато бачив коханих рук?
А ти корона, чиста сила,
Багато бачила вірних слуг?

Два камені, дорогоцінних,
Зійшлися разом в одну мить.

Олена Лесько

Сова та Дрізд 

Коли ж лише пташки побачили сову,  
Коли ж почали її клювати, 
То в мить Дрізд починає мову таку: 
«Невже не злить вас, що вони так хочуть нападати? 
Ви ж безневинна, чи не так?»  
– Може й так, та ж що мені із цим робити?  
Нехай клюють, я буду ще терпіти.  
Нехай сороки, хай ворони,  
І головне – аби не пугачі й орли!  
І головне – афінські громадяни, щоб шанували лиш вони.